Возможно - до утра не доживу,
Я к этой мысли все-таки приучен,
Накроет болью, как тяжелой тучей,
И только вспоминайте - плоть живу.
Но смертью беспокойство принесу
Кому-то, это более тревожит,
И мне не важно где меня положат,
Совсем не важно, разве в этом суть.
И так я долго в этой жизни тлел,
Старался, но не многого добился.
О, Боже мой! Как к выси я стремился!
О, Боже мой! Как много я хотел!
* * *
Если не доверять бумаге,
То чему тогда доверять?
Может и не прочтут даже
Эти строки, эту тетрадь.
Пиши не таясь, без отточий,
Не прикасайся ко лжи;
И пускай свое шило наточит
Ям загаженных старожил.
Но, а если прочтут, дай Боже,
Превратят в колючки-глаза, —
А тогда ты сказать можешь:
Что-то стоящее я сказал.
* * *
Не вечно: ни солнце, ни море,
Ни очертания стран.
В песок превращаются горы.
Память уходит туман.
Все мы в начертанном круге,
Нам не покинуть его.
Землю мы эту любим:
Трав росы, облак белье,
Наши надежды, мысли,
Наши цветные сны...
Жаль –
Не зазвёздные выси мы,
На краткость обречены.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
