Я хочу розпові сти тоб і історію... Історію однієї маленької дівчинки... На перший погляд ВОНА була звичайною дитиною і нічим не відрізнялася від своїх однолітків. Але це було лише на перший погляд... Давай я розповім тобі все з самого початку. ЇЇ батьки навчалися в одному класі. Після школи вони одружилися. Через кілька місяців в них народилася дитина. Але це не була наша дівчинка, це була її сестра, яка відіграла немалу роль в ЇЇ житті. ВОНА з ’ явилася через 7 років після цього. В ту ніч ЇЇ батько їхав п ’ яний на тракторі і перевернувся в канаву... Ні – ні він не помер. Нащастя він залишився жити, чи навпаки на нещастя, тоді вона ще цього не знала. ВОНА стала ранньою пташкою, оскільки з ’ явилася на цей світ о 7 годині ранку. Коли вона підросла ЇЇ мама жартувала, кажучи: «Ти напевно ще не поснідала була і не виспалась, тому постійно голодна і хочеш спати». ЇЙ виповнився лише рік коли ЇЇ відправили в дитячий ссадочок. Ти здивувався? Нічого дивного... ЇЇ тато сказав, що не збирається годувати маму задарма, тому вона пішла працювати. Ну що, я тебе хоч трішки зацікавила? Якщо так, то це добре. Цікаво, чому я саме тобі це розповідаю? Навіть не знаю... Просто здалося, що ти вмієш вислухати. Надіюсь, що я не помилилась... ВОНА росла... ЇЇ виховували мама та сестра. ВОНА їх дуже любила... Мама, сестра, брат були самими близькими для НЕЇ людьми. Всі і все, що дівчинку оточувало отримулало ЇЇ любов сповна... Всі крім ЇЇ батька... Ні, не можна сказати що ВОНА його не любила, просто ЇЙ здавалося, що він не потребує ЇЇ любові. Кожного разу коли батько приходив п ’ яний ЇЇ серце колотилося, напевно хотіло вискочити з грудей... Вона боялася його... боялася чи буде він сьогодні скандалити чи ні. ВОНА боялася, але намагалася нікому не показувати свій страх, намагалася бути мужньою. І ніхто не знає чого ЇЙ це було варто... Знаєш, в НЕЇ не було справжніх друзів... ЇЇ сім ’ я була ЇЇ другом. ВОНА не цікавилася тим, чим цікавилися ЇЇ однолітки. ЇЙ набагато було цікавіше, коли брат брав ЇЇ в спортзал, або коли сестра розповідала про свої проблеми...Але знаєш що їх об’єднувало найбільше? Ні! ти не здогадався! Звичайно, вони любили один одного, але було дещо більше. Їх об’єднував страх... Така собі боротьба за виживання. В них була спільна мета захистись від батька та захистити маму. Ти напевне вже почав жаліти нашу дівчинку? Якщо так, то не потрібно цього робити... Знаєш чого найбільше ВОНА не любила в своєму житті? Жалості... Адже, ВОНА лише хотіла щоб ЇЇ любили... ЇЙ виповнилося 10 років, коли сестра поїхала навчатися та 12 коли дім залишив брат. Разом з ними поїхала частинка ЇЇ сердечка. Вона боялась відійти на крок від мами, тому що не знала чого очікувати від батька... Ось так і жила... Декілька раз хотіла накласти на себе руки... Навіть тримала в руках лезо і намагалась різати вени, але на щастя не змогла. Хтось ЇЇ втримав. Тоді вона ще не розуміла Хто... ЇЇ 14 день народження майже зівпав з Великоднем. Це був один з найкращих днів в житті. Були всі, крім батька. Він з ’ явився ввечері. П ’ яний та без настрою... Поліз битися до мами, брат захищав їх, як міг, але 50 кілограм проти 100 сам розуміш. Він був досить мужнім. Тримаючи батька, випихав їх по одній з дому... а потім вибіг і сам. Вони ховалися у сусідів, а коли батько заснув, зібрали речі і пішли, самі не знаючи куди... По дорозі було прийнято рішення поїхати до бабусі. На вулиці було темно, була ніч. Але вони йшли. Всі були засмучені. Тільки не ВОНА... ВОНА раділа. Раділа, що покинула те місце, місце де ЇЙ було так погано. До ранку вони подолали майже 20 кілометрів і мали вже від’їжджати, але... не поїхали, а повернулися назад... ЇЙ було боляче, дуже боляче... В одинадцятому класі ВОНА вже хотіла кидати школу і переїздити до бабусі... Того дня здається була п’ятниця. Перед уроками ВОНА завжди спала до останнього і цей день не був виключенням. Ще не було 7 годин як ВОНА прокинулася від криків... Кричала мама. Вибігши з своєї кімнати, ВОНА побачина, як батько б’є маму. ВОНА накинулась на нього стала поперед мами і розмахувала руками... била по чому бачила. Він відійшов, подивився в дзеркало і, побачивши кров на щоці, ошаленів і хотів вже кидатися на НЕЇ... Але вони з мамою вже стояли на сходинках в під’їзді. Він підбіг до НЕЇ, щоб вдарити, але не встиг, оскільки ВОНА і мама вже кричали на весь під ’ їзд. Вибігли сусіди... Він побіг, ВОНА знала куди, після вчорашнього йому потрібно було похмелитися, тому довго не думаючи, вони зібрали речі і цього разу вже поїхали. ВОНА 2 тижні жила в сестри. Мама ж через тиждень повернулася додому. Всі переконували ЇЇ повернутися, казали що він розкаявся... ВОНА зламалася, про що не раз жаліла. Цікаве життя, чи не так? Знаєш ВОНА була слабкою... Слабкою духовно, морально. Все чого ВОНА не очікувала буквально збивало ЇЇ з ніг. Найменша образа наносила на ЇЇ серце глибоку рану, яка заживала місяцями, іноді навіть роками... Але знаєш знайшовся Той, Хто залікував всі ЇЇ рани, Той, з Ким вона забувала про біль і не просто забувала, а біль просто покидала ЇЇ серце. Ти напевно подумав про такого собі принца на білому коні. Ні це був не принц... Принаймні не той принц, про якого ти подумав. Тобі розповідали в дитинстві про Бога? ЇЙ розповідали... Вона знала, що Він грізний, серйозний, і що з ним жартувати не можна. Можливо, ВОНА навіть Його боялась... ЇЙ було приблизно 10 років, коли мама почала ходити до церкви. ВОНА також ходила, проте не можна сказати, що ЇЇ це сильно тривожило. Коли ЇЙ було погано вона кричала до Бога, виставляла йому претензії, як Він посмів послати ЇЙ таке, чому Він не захистив... А Він захищав... Він не раз рятував ЇЇ життя. Коли ЇЙ було 2 роки ВОНА ледь не втонула. Впала в шубці в канаву і ніхто цього не бачив. ЇЇ випадково помітив сусід який проходив поруч... Ти не віриш, що це Божа робота? Ну добре. А що ти скажеш на такий випадок. Їй було біля 12ти років. Була зима... Ввечері ВОНИ з мамою лягли спати. Батько прийшов додому п’яний. Включив газ і не запалив його. В квартиру 3 години йшов газ. Мама прокинулась, бо захотіла в туалет. Почула на кухні шум, коли зрозуміла що це – вимкнула газ. В кухні не було навіть запаху газу. Тепер ти віриш що Бог не раз рятував ЇЇ життя? Лише Він міг, тому що більше не було кому. Після школи ВОНА вступила до університету. З каменем на серці покидала домівку, не знаючи, що буде з мамаю. Але знаєш, знову втрутився Бог. Скільки раз ВОНИ намагалися виманити батька з дому, щоб він перебрався до себе в хату та все було марно. Цього ж разу ВОНА просто молилась, просила Бога, щоб Він вирішив цю проблему. І знаєш Він вирішив! Через кілька місяців батько переїхав до себе... Надіюсь ти вже не будеш заперечувати і казати, що БОГ ТУТ НІ ДО ЧОГО. Вона відкрила своє серце для Бога. Там поселилась любов, прощення... Знаєш що найбільше ЇЇ тягнуло назад? Образа на батька... Вона злилась на нього і це не давало їй спокою. Але одного разу ВОНА вирішила пробачити, розуміючи, що неправильно тримати все в собі, ВОНА просто віддала це Богу і пробачила... Я не можу сказати, що вона забула все, що з НЕЮ відбувалося. Ні... Таке забути не можливо, але коли ВОНА згадує своє минуле воно вже не приносить нестерпний біль та неспокій... Воно приносить ЇЙ вдячність Богу за те, що Він звільнив ЇЇ від цього. Вона любить свого батька. Він не дав ЇЙ любові, але ЇЙ дав любов ЇЇ Небесний Батько. Він замінив ЇЙ справжнього... ВОНА пізнала Бога з іншої сторони, як люблячого, ніжного, доброго, самого найкращого Татка в світі, І ВОНА Йому вдячна... Я напевно вже зовсім стомила тебе своєю розповіддю. Зараз нашій дівчинці вже майже 20 років. Не думай, вона не стала досконалою, їй часто приносять біль. Вона теж може когось образити... але вона навчилась прощати та просити пробачення, і я думаю це саме головне... Чи ти хочеш мені заперечити?????
Прочитано 10603 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Свидетельство : Покрытые Его благодатью? - Наталия Минаева Да благословит вас Бог!
А это из проповеди К.Кульман
Вам не помогут ни Бог, ни люди, если вы уйдете в себя и будете думать только о себе. Ни лекарства, ни мои советы, ни проповеди, ни ваши знания не смогут вам помочь, пока вы сами не предпримете определенные действия. Пока вы остаетесь в своем замкнутом мирке, вам не помогут ни люди, ни Бог. Поэтому, чтобы вам не пропасть окончательно, выйдите из заточения, в которое сами себя поместили. Выберитесь из темницы собственного эгоизма, иначе никогда не увидите победы.
Я поняла, что легкие победы — это дешевые победы. Лишь за трудную победу стоит сражаться. И порой это сражение становится жаркой и жестокой схваткой. Зато именно такая победа будет иметь наибольшую ценность. Я знаю об этом из личного опыта. В пути мои ноги спотыкались о камни, и это закаляло меня. Трудности и испытания, которые одолевали меня, когда я чувствовала себя полностью раздавленной и захлестнутой бушующими волнами проблем, были моей Гефсиманией, благодаря которой во мне формировался мужественный характер и доверие Богу. А за победу, достающуюся дешево, не стоит и сражаться. В самый трудный час, в самом глубоком подземелье Господь может и хочет даровать благодать и победу.
Давайте немного поразмышляем вместе. Знаете ли вы, что Мильтон написал «Потерянный рай», когда был слеп? Он не позволил недугу украсть у него победу. Другой человек, сломав ногу, был прикован к постели. Однажды, лежа в кровати и рассматривая обои, он решил попробовать себя в качестве художника и впоследствии очень в этом преуспел. Он тоже обрел благодать в свой самый трудный час. Эти два человека могли потерпеть неудачу, проходя через трудности, но все же одержали победу.
Один поэт на первом же своем выступлении был осмеян публикой. Этот провал был особенно мучителен для него. Но вместо того, чтобы сдаться, он отправился домой и написал величайшую поэму о том, как принять вызов и жить, побеждая. Эта поэма привлекла внимание другого человека, лежащего в больнице. Он потерял обе ноги и обе руки. Он был настолько взволнован, что впоследствии стал известным оратором. Все эти люди нашли благодать даже в тесном подземелье обстоятельств.
Как-то я услышала о женщине-враче, ноги которой в детстве были парализованы в результате серьезной болезни. Когда она подала заявление о зачислении в один из американских медицинских университетов, ей отказали, сказав, что в таком состоянии она никогда не сможет заниматься медициной. Опустила ли она руки? Нет! У нее были все причины это сделать — сломаться и разочароваться в жизни. Но она поехала в Китай и получила медицинскую степень там. Более того, она была признана лучшей студенткой курса. Не остановившись на достигнутом, она вернулась в университет, где ей ранее отказали в зачислении, и сдала там государственный экзамен. Сейчас она является практикующим врачом в одном из медицинских учреждений для детей-инвалидов и работает, сидя в своем кресле-каталке.
Чудо начинается изнутри, а не снаружи. Легкие победы— дешевые победы. Бороться стоит лишь за те, которые достаются с большим трудом. Тропа из розы лепестков—удел трусливых слабаков, отважных дух всегда силен, чтоб одолеть тернистый склон.
